VLODKO PAVLIV. BLOG

Автобусна зупинка навпроти базару «Нижній Шувар» - це важке місце. Практично перед прибуттям чергової маршрутки вона вгинається від різного шуварного товару, разом із прикріпленим до нього пільговим народом всіх статей, статусів і вікових категорій. Трапляються там, звісно ж, і персонажі другого плану – студенти, викладачі та заблукалі туристи без мапи.
Це і в моральному сенсі важке місце. Недосвідчений водій під’їжджаючи до цієї зупинки починає тішитись в надії заповнити салон пасажирами, а касу – гривнами. Однак надії ці не виправдовуються, бо салон забивають передусім пільговики з їхніми мішками з цибулею, кравчучками з бульбою, а ще й приблизно половина з них – із липовими посвідченнями. Тому вже досвідчені водії, наближаючись до цієї зупинки, стають пригніченими, похмурими, нервовими, а іноді навіть підступними. Вони зупиняються для висадки пасажирів за кілька десятків метрів до зупинки, або – після неї, небезпідставно розраховуючи, що більшість цього шуварного народу просто не встигне добігти до автобуса.
Ця ситуація є морально непростою і для персонажів другого плану – наприклад, для мене. Щоразу, коли водії маршруток вдаються до такого свинства, у мене починається непростий внутрішній діалог. Що робити? Може стати за кілька десятків метрів перед зупинкою чи за нею. Але ніколи не вгадаєш, де маршрутка зупиниться, адже не секрет, що водії цих транспортних засобів є людьми з особливою психічною структурою, головним елементом якої є непередбачуваність. Залишається добігати?
Але й це якось неправильно. Молодша і здоровіша людина добіжить, а інші мають тут повмирати від старості зі своєю цибулею, бульбою і липовими посвідченнями? Це якось не по-людськи, не гуманно. Ех, немає цей народі за гріш солідарності – робиш тоді невтішний висновок. І справа навіть не в маршрутках. Зрозуміло, що водії мусять виконувати план, а держава компенсує перевізникам за пільговиків вкрай нерегулярно і неповністю.
Справа у схемах, чи якщо хочете у матрицях, до яких нас підштовхують. Водій пропонує нам – спроможним добігати – плюнути на неспроможних. Так само нам пропонують зарплату в конвертах, щоб працедавець менше платив на тих, хто виживає завдяки бюджетові. Нам пропонують в обмін на хабар зменшення податкових обтяжень, які таким чином теж не доходять до бюджету. Про людську солідарність в цих випадках ніхто й не думає думати. Не дивно, що несолідарні народи не можуть збудувати громадянського суспільства, не кажучи вже про цивілізовану державу.
Отак роздумуючи про солідарність між людьми і проводжаючи поглядом кілька маршруток, зауважуєш, що шуварного товару, разом з прикріпленим до нього пільговим народом зовсім не стало менше. Тоді приходить ще одне прикре усвідомлення. Це ж навіть, якщо одна з маршруток все ж зупиниться поруч, то в неї тобі доведеться дослівно влазити з усім цим народом і відчути безпосередню, іноді навіть інтимну близькість із ним – і спереду, і ззаду, і з боку. І тут мушу визнати, що мої почуття солідарності та співчуття до нього не є аж настільки жертовними. Тому я вирішую все ж йти до сусідньої зупинки, тієї що - до. І роблячи перший крок в її напрямку, я цілком добре розумію, що це крок відчаю і поразки, це не крок до вирішення проблеми, а до втечі від її вирішення.
Та, що вдієш – у кожного свої виклики і завдання. У шуварного народу – влізти в маршрутку з бульбою-цибулею і вижити. А у мене – якнайшвидше дістатись до комп’ютера і, поки слова не вивітрилися з голови, написати свій трактат про маршрутки. Ну і про солідарність, звісно ж.
А насправді про те, що в Україні за роки незалежності була збудована, як писав Орвелл - «струнка й послідовна ідейно-філософська система, якій дали назву скотинізм».