Про мене
Публіцист і письменник, полеміст і фейлетоніст, дотепник і мізантроп. А також – полонофіл, юдофіл, германофіл, панхорватист.
Галицький націоналіст
зі схильністю до українофобії.
Деталей вам краще не знати.
09:01, 06/01/18. Тексти / УА
Як створити нову еліту?
Місце для «обраних» порожнім не буває. Якщо ми на це місце не делегуємо когось, з кого нам буде користь, то туди обов’язково влізе хтось, хто нам буде шкодити. Українці поки-що не давали собі ради з першим варіантом, тому й зараз живуть із другим. Чи можна змінити ситуацію? Можна, хоч і непросто. Для створення нової еліти суспільство мусить зробити щонайменше три важливі справи: визначити критерії, яким вона повинна відповідати; розчистити для неї місце; створити умови для її функціонування.
Якщо ми очікуємо, що «національна еліта, - як зазначалось у попередньому тексті - повинна сформувати критерії для визначення «національного інтересу» і «національних цінностей», то й самі повинні сформувати чіткі вимоги, яким претенденти на таку роль повинні відповідати. В принципі, такі вимоги є універсальними, а тому досить добре знаними. Представник еліти, повинен бути не лише розумним і порядним, але й мужнім і принциповим. Мало говорити правильні речі, про те, як треба діяти; публічна людина мусить навчитись говорити теж про неприємні для суспільства справи, які стоять на перешкоді корисним діям. Це зветься громадянською мужністю.
Мало бути добрим спеціалістом, бо добрий фахівець без моральних бар’єрів перетворюється на висококваліфікованого шахрая: лікаря, що виписує /рецепти «під диктовку» фармацевтичних компаній; юриста, що заводить справи на манівці в угоду грошовитим клієнтам; фінансиста, який творить досконалі схеми розкрадання людських чи державних грошей тощо. А це значить, що представник еліти повинен бути чесним професіоналом.
В багатьох аристократичних європейських родинах серед дисциплін, яких вчили змалку майбутніх спадкоємців, була «скромність». Вчили, що за багатство потрібно дякувати Богові, а не хизуватися ним перед людьми. Але й інші видатні люди, неаристократичного походження, які були віддані цілковито науці чи відкриттям і досягненням в інших сферах, не мали ні часу, ні зацікавлення, щоб накопичувати зайвих предметів розкоші, а тим більше хизуватися ними. Тобто, до характеристик еліти повинні належати також - стриманість і самообмеження.
Таких людей ми повинні шукати і підтримувати. Але, крім того, ще треба для них звільнити місце. Ми ж не живемо у стерильному світі – наші національні «авгієві стайні» вже заповнені майже доверху. Але, що це означає «звільнити місце?
Колись великий Ніцше попереджав, що той, хто хоче бути будівником нового, повинен бути готовим до ролі руйнівника старого. Цим «старим» у нашому випадку є чимала група діячів, що присвоїла собі звання «національної еліти». Саме цих діячів, разом з їхніми сенекурами і потрібно «зачистити». Для цього українці повинні нарешті відважитись ліквідувати безсенсовні інституції, типу: академії наук, яка не має практично жодних наукових досягнень; різноманітних дослідницьких інститутів, які нічого не в стані дослідити; всеможливих закладів від ідеологічного «знавства» і т.д. А ще треба відмовитись від вшановування липових титулів: ми ж знаємо, чого варті 99% наших докторів і професорів, за якими, крім титулів, звань і нагород, немає ніяких реальних досягнень, принаймні, корисних для держави. Якщо ми знаємо, що доктори-професори несправжні, то вшановуючи їх, ми брешемо і собі, і всьому світові. Треба припиняти брехати.
Проблема ж не тільки в самому їхньому існуванні та в імітації ними функцій наукової, інтелектуальної еліти, але й в тому, що вони відчувають загрозу від можливого приходу нової справжньої еліти і ведуть проти неї затяту боротьбу. Вони шкурно зацікавлені в не-виникненні нової еліти, а тому вони більш небезпечні, ніж ті інші, котрі є до цього питання байдужими.
Ці завдання є непростими, але не ми перші, перед ким вони виникали. Згадаймо собі випадки народів, які є нам близькими за історичними обставинами, за ментальністю чи культурною традицією. Наприклад, перший президент вільної Чехії (спочатку – Чехословаччини), Вацлав Гавел був дисидентом-антикомуністом і людиною з мистецького середовища; у Польщібув Лєх Валенса - електрик, борець за права робітників, але й ревний католик; в Хорватії був Франьо Туджман - головний хорватський комуніст в соціалістичній Югославії і перший президент незалежної Хорватії. Всі ці люди різні, але в них була спільна обставина, яка дозволила їм стати в критичні моменти лідерами нації. Довкола них об’єднались всі інші. Гавела підтримували прості чехи. Валенсу підкріпили польські інтелектуали. Уряд комуніста Туджмана не вистояв би проти сербської агресії, якби одними з перших не взялися за зброю хорватські добровольці-націоналісти.
То чому ж їм вдалося, а українцям ні? Формально ж в президентах України теж побували подібні діячі: комуністичний ідеолог Кравчук, який «нацарював сто рублів і втік»; квазі-інтелігент Ющенко, у якого «одна куля зламалася, а друга загубилася»; простий заводський інженер Кучма і ще простіший донецький завгар Янукович, які державу трактували, як власне ТЗоВ. Тепер от – справжній олігарх. І що? Немає і не могло в них бути тієї підтримки, яка була в лідерів інших народів, бо вони зі своїм оточенням і близько не відповідали критеріям, властивим національній еліті. А людей, які цим критеріям відповідали, вони не підпускали до прийняття рішень. Ну «вони» - це зрозуміло. А що в цей час робив народ – пив, нарікав і розглядався за дармовою гречкою? Створення національної еліти – це справа всенародна, а не окремих груп: бізнес-клубів, академічних гуртків чи масонських лож.
Тому мало визначити критерії еліти і розчистити місце для неї, потрібно ще й створити умови для її нормального функціонування. А це вже завдання для цілої так званої «нації». В чому полягає це завдання? Теж не новина. По-перше, треба правильно розставити пріоритети: принципи, а не скиглення; думання, а не розваги; праця, а не сподівання.
Щоби це зробити, потрібно передусім подолати інтелектуальне лінивство: читати книжки, а не «втикати» в сайти; слухати один одного, а не верещати один на одного; шукати друзів, а не ворогів; намагатись зрозуміти іншого, а не засуджувати його.
А ще нам треба повернути собі здатність цінувати абстрактні цінності. Бо, як сказав один з батьків-засновників Європейського Союзу, успіх – це не питання ціни, а питання цінностей. Сьогодні так звані «народні цінності» у багатьох українців формуються на основі вульгарних жартів «95 кварталу» та інших подібних комік-шоу. Українські підлітки «обожнюють» спортсмена, бо він популярний і багатий, дарма, що тупий і ховає гроші в офшорах. А кількість різноманітних «зіркових» конкурсів уже досягла рівня анекдотичного «Колгоспу ім. 30-ліття без урожаю». Де і коли ж за цими всіма «цікавинками» пересічному українцеві розгледіти ту справжню еліту?
Недарма ж писав Мічіо Кайку: «Насправді в суспільстві, яке більше цінує спортсменів, кінозірок, коміків і шоуменів, людина з винятковим розумом цілком може опинитися на нижчих щаблях соціальної ієрархії».
Тож нам ще доведеться ритуально «зруйнувати» телебачення і «спалити» сцени для шоу. Чи цього буде достатньо? Хтозна. Відомо лиш, що якщо українці не спроможуться створити нову еліту, то назавжди залишаться лише робочою силою та обслугою для чужої.
Ми не можемо створити інтелектуалів чи шляхетних людей в результаті лабораторних експериментів, але, на щастя, вони самі з’являються на світ з Божої волі, доброї школи і порядної родинної традиції. Залишається тільки створити їм умови для перетворення в нашу еліту.
Якщо ми очікуємо, що «національна еліта, - як зазначалось у попередньому тексті - повинна сформувати критерії для визначення «національного інтересу» і «національних цінностей», то й самі повинні сформувати чіткі вимоги, яким претенденти на таку роль повинні відповідати. В принципі, такі вимоги є універсальними, а тому досить добре знаними. Представник еліти, повинен бути не лише розумним і порядним, але й мужнім і принциповим. Мало говорити правильні речі, про те, як треба діяти; публічна людина мусить навчитись говорити теж про неприємні для суспільства справи, які стоять на перешкоді корисним діям. Це зветься громадянською мужністю.
Мало бути добрим спеціалістом, бо добрий фахівець без моральних бар’єрів перетворюється на висококваліфікованого шахрая: лікаря, що виписує /рецепти «під диктовку» фармацевтичних компаній; юриста, що заводить справи на манівці в угоду грошовитим клієнтам; фінансиста, який творить досконалі схеми розкрадання людських чи державних грошей тощо. А це значить, що представник еліти повинен бути чесним професіоналом.
В багатьох аристократичних європейських родинах серед дисциплін, яких вчили змалку майбутніх спадкоємців, була «скромність». Вчили, що за багатство потрібно дякувати Богові, а не хизуватися ним перед людьми. Але й інші видатні люди, неаристократичного походження, які були віддані цілковито науці чи відкриттям і досягненням в інших сферах, не мали ні часу, ні зацікавлення, щоб накопичувати зайвих предметів розкоші, а тим більше хизуватися ними. Тобто, до характеристик еліти повинні належати також - стриманість і самообмеження.
Таких людей ми повинні шукати і підтримувати. Але, крім того, ще треба для них звільнити місце. Ми ж не живемо у стерильному світі – наші національні «авгієві стайні» вже заповнені майже доверху. Але, що це означає «звільнити місце?
Колись великий Ніцше попереджав, що той, хто хоче бути будівником нового, повинен бути готовим до ролі руйнівника старого. Цим «старим» у нашому випадку є чимала група діячів, що присвоїла собі звання «національної еліти». Саме цих діячів, разом з їхніми сенекурами і потрібно «зачистити». Для цього українці повинні нарешті відважитись ліквідувати безсенсовні інституції, типу: академії наук, яка не має практично жодних наукових досягнень; різноманітних дослідницьких інститутів, які нічого не в стані дослідити; всеможливих закладів від ідеологічного «знавства» і т.д. А ще треба відмовитись від вшановування липових титулів: ми ж знаємо, чого варті 99% наших докторів і професорів, за якими, крім титулів, звань і нагород, немає ніяких реальних досягнень, принаймні, корисних для держави. Якщо ми знаємо, що доктори-професори несправжні, то вшановуючи їх, ми брешемо і собі, і всьому світові. Треба припиняти брехати.
Проблема ж не тільки в самому їхньому існуванні та в імітації ними функцій наукової, інтелектуальної еліти, але й в тому, що вони відчувають загрозу від можливого приходу нової справжньої еліти і ведуть проти неї затяту боротьбу. Вони шкурно зацікавлені в не-виникненні нової еліти, а тому вони більш небезпечні, ніж ті інші, котрі є до цього питання байдужими.
Ці завдання є непростими, але не ми перші, перед ким вони виникали. Згадаймо собі випадки народів, які є нам близькими за історичними обставинами, за ментальністю чи культурною традицією. Наприклад, перший президент вільної Чехії (спочатку – Чехословаччини), Вацлав Гавел був дисидентом-антикомуністом і людиною з мистецького середовища; у Польщібув Лєх Валенса - електрик, борець за права робітників, але й ревний католик; в Хорватії був Франьо Туджман - головний хорватський комуніст в соціалістичній Югославії і перший президент незалежної Хорватії. Всі ці люди різні, але в них була спільна обставина, яка дозволила їм стати в критичні моменти лідерами нації. Довкола них об’єднались всі інші. Гавела підтримували прості чехи. Валенсу підкріпили польські інтелектуали. Уряд комуніста Туджмана не вистояв би проти сербської агресії, якби одними з перших не взялися за зброю хорватські добровольці-націоналісти.
То чому ж їм вдалося, а українцям ні? Формально ж в президентах України теж побували подібні діячі: комуністичний ідеолог Кравчук, який «нацарював сто рублів і втік»; квазі-інтелігент Ющенко, у якого «одна куля зламалася, а друга загубилася»; простий заводський інженер Кучма і ще простіший донецький завгар Янукович, які державу трактували, як власне ТЗоВ. Тепер от – справжній олігарх. І що? Немає і не могло в них бути тієї підтримки, яка була в лідерів інших народів, бо вони зі своїм оточенням і близько не відповідали критеріям, властивим національній еліті. А людей, які цим критеріям відповідали, вони не підпускали до прийняття рішень. Ну «вони» - це зрозуміло. А що в цей час робив народ – пив, нарікав і розглядався за дармовою гречкою? Створення національної еліти – це справа всенародна, а не окремих груп: бізнес-клубів, академічних гуртків чи масонських лож.
Тому мало визначити критерії еліти і розчистити місце для неї, потрібно ще й створити умови для її нормального функціонування. А це вже завдання для цілої так званої «нації». В чому полягає це завдання? Теж не новина. По-перше, треба правильно розставити пріоритети: принципи, а не скиглення; думання, а не розваги; праця, а не сподівання.
Щоби це зробити, потрібно передусім подолати інтелектуальне лінивство: читати книжки, а не «втикати» в сайти; слухати один одного, а не верещати один на одного; шукати друзів, а не ворогів; намагатись зрозуміти іншого, а не засуджувати його.
А ще нам треба повернути собі здатність цінувати абстрактні цінності. Бо, як сказав один з батьків-засновників Європейського Союзу, успіх – це не питання ціни, а питання цінностей. Сьогодні так звані «народні цінності» у багатьох українців формуються на основі вульгарних жартів «95 кварталу» та інших подібних комік-шоу. Українські підлітки «обожнюють» спортсмена, бо він популярний і багатий, дарма, що тупий і ховає гроші в офшорах. А кількість різноманітних «зіркових» конкурсів уже досягла рівня анекдотичного «Колгоспу ім. 30-ліття без урожаю». Де і коли ж за цими всіма «цікавинками» пересічному українцеві розгледіти ту справжню еліту?
Недарма ж писав Мічіо Кайку: «Насправді в суспільстві, яке більше цінує спортсменів, кінозірок, коміків і шоуменів, людина з винятковим розумом цілком може опинитися на нижчих щаблях соціальної ієрархії».
Тож нам ще доведеться ритуально «зруйнувати» телебачення і «спалити» сцени для шоу. Чи цього буде достатньо? Хтозна. Відомо лиш, що якщо українці не спроможуться створити нову еліту, то назавжди залишаться лише робочою силою та обслугою для чужої.
Ми не можемо створити інтелектуалів чи шляхетних людей в результаті лабораторних експериментів, але, на щастя, вони самі з’являються на світ з Божої волі, доброї школи і порядної родинної традиції. Залишається тільки створити їм умови для перетворення в нашу еліту.
- FaceBook коментарі
