» » Коротко про цнотливість

Про мене

Публіцист і письменник, полеміст і фейлетоніст, дотепник і мізантроп.
А також – полонофіл, юдофіл, германофіл, панхорватист.
Галицький націоналіст
зі схильністю до українофобії.
Деталей вам краще не знати.

21:03, 01/03/18. Злободенні притчі / УА

Коротко про цнотливість

Я втратив цнотливість. Через любов. До пересічного українця.
Ні, не сьогодні. Але по сьогодні шкодую. Сказано ж бо: «Зберігай цнотливість!».
Пересічний українець - цей вміє зберігати цнотливості упродовж всього життя. До самої смерті.
Я його питаю: хто тут переслідував євреїв підчас Другої світової війни? – Не ми. Але так їм і треба. Жиди – це паразити. Та це не ми. Це – шумовиння. Воно ж не цнотливе. Ми – так.
Хто вбивав поляків на Волині? – Не ми. Але так їм і треба, це за нашу кривду. Але це не ми. Це переодягнені з НКВД.
Хто тероризував українських селян, колгоспників? – Невідомо. Хтось з лісу. Там різні були. Нецнотливі теж. Наші – ці цнотливі. Але так їм і треба, бо це були колаборанти.
Гаразд. А хто вбивав міліціонерів на Майдані? – Так їм і треба, дістали, що заслужили. Але це не ми. Це була провокація. Провокатори – не є такими цнотливими, як ми.
Чому гинуть сепаратисти підчас перемир’я? – Як це? Вони самі себе обстрілюють. Адже відомо, що вони там всі не тільки нецнотливі, а ще й дурні. Суки путінські. Так їм і треба. Але ми дотримуємося перемир’я.
Більше не запитую. Починаю нервуватись. Так мені й треба – на холєру мені треба було тієї любові до пересічного українця? Я ж і так його не люблю.
А себе? Себе люблю. Як то за що?
За те, що я вже не цнотливий. Я втратив цнотливість.
(Цей текст є авто-перекладом з польської)

  • FaceBook коментарі