VLODKO PAVLIV. BLOG

Дві фатальні коханки були у моєму молодому житті: Свобода і Самотність. Одну з них я любив понад усе. Іншу ненавидів з усієї душі. Першою я ніяк не міг заволодіти повністю. Другої мені ніколи не вдавалося остаточно позбутися.

Свобода приносила мені багато щастя. Самотність примножувала мої печалі. Вони не зносили одна одну і все робили навпаки.

Завдяки Свободі я відвідав дивовижні краї і міста, які мені раніше навіть не снились. І у кожному з таких місць я побачив себе по-новому. І у кожному з них в якийсь момент мені здавалося, що відчуваю справжнє щастя.

Натомість, з вини Самотності мені снилися ті фантастичні місця, у котрих ще не бував. І тому навіть у, здавалось би, щасливі хвилини мене не відпускала якась незрозуміла туга, але за чим саме, я не умів пояснити. За чимось, що ховалось за дощем, за туманом, за гірським хребтом, за небокраєм, за великою водою. А іноді й просто – за краплинами, що повільно спливали по віконному склу, за клацанням годинникової стрілки, за потріскуванням дерев’яних полін у вогнищі.

Свобода жила далеко від мене і я знав, що вона не була мені вірною. Бо знав і те, що Свобода любить обраних і, даруючи їм своє кохання, вона не чинить перелюбу. Тому в неї було багато таких, як я, і чимало значно кращих. Та я переконував себе, що це все від розлуки. Тому весь час їздив за нею світами.

В цей час Самотність постійно їздила за мною, хоч як я її й не проганяв. Вона була мені вірною. Мабуть, так само кара буває вірною злочинові, біль - насолоді, а смерть - життю. Втім, я розумів, що ця вірність не має нічого спільного з коханням чи самопожертвою. Вона навіть якось дивно гармоніювала з байдужістю. Часами, коли з перепою я лежав горілиць на своєму вузькому ліжку, а моя тремтяча рука не могла дотягтися до склянки з водою, Самотність сідала у мене в ногах і сумно, але незворушно дивилася мені у вічі. Вона мовчала, а я кволим голосом дорікав їй, втім без злоби: “З тобою, Самотносте, важко жити, але легко вмерти”.

Я часто писав Свободі листи, але відповіді отримував рідко, а отримавши волів би їх не читати, бо:

- Самотність робить тебе сентиментальним і банальним! – писала Свобода зі співчутливою безпощадністю.

Самотність же, яка читала їх зі мною, теж не надто мене щадила:

- А Свобода робить тебе волоцюгою і мрійником – втручалася вона з безпощадною співчутливістю. І намагались при цьому вдати з себе ображену, що виглядало досить кумедно, адже самотність і є різновидом ображеності.

Коли ж під час мандрів мені вдавалося нарешті зустріти десь Свободу, то я не виходив із подиву – якою дбайливою і ніжною була до мене ця невірна коханка. Вона заповнювала своєю увагою весь мій життєвий простір і знову надавала моєму існуванню присмаку щастя. Зі Свободою я любив порозмовляти. Завжди цікава співрозмовниця, вона вміла потрапляти в сам нерв моїх зацікавлень – вона говорила, як я, вона думала, як я, вона навіть жартувала, як я. Її відвертість, щирість і схвильованість мене збуджували.

А от із Самотністю я любив помовчати. З нею легко мовчалося: я мовчу і вона мовчить – хоч у чомусь гармонія. Гармонія мовчанки і самоти.

Та найгірше було, коли Свобода і Самотність сходилися разом. Це дійство витримали б не кожні нерви. Театр для двох акторок, спектакль, у якому єдиному глядачеві – мені - теж була відведена певна роль, про яку я може і не здогадуватися. Під час цього спектаклю вони не щадили одна одній глузливих коментарів та нищівних епітетів, від яких насправді страждав я. Обидві вони знали, куди бити - їм добре були знайомі мої слабі місця.

І тоді я «виходив з зали». Саме в такі хвилини мені хотілося втекти від них обох.

В такі моменти я вирушав на вітрильнику свого старого друга, досвідченого морського вовка, у чергові походи. Як він казав: “То по Золоте Руно, то здобувати Трою”. І саме підчас останнього походу, після того, як я відстраждавши на початках прояви морської хвороби, вже врівноважував організм вісімдесятиградусним ромом, я почув від нього ту ключову фразу: «Хто не любить Самотності, той не любить Свободи».

Мій друг зі своїм вітрильником вже давно пішов на дно. Я покинув пошуки. А Свобода і Самотність тепер завжди при мені.

Ілюстрація - Alfons Mucha - з вільного доступу