» » Веснованє

Про мене

Публіцист і письменник, полеміст і фейлетоніст, дотепник і мізантроп.
А також – полонофіл, юдофіл, германофіл, панхорватист.
Галицький націоналіст
зі схильністю до українофобії.
Деталей вам краще не знати.

20:10, 12/10/17. Літературщина / GAL

Веснованє

До себе у Розтоки я їхав ціле Блоговіщінє. Нелегка се була дорога, я зупинявся тільки в разі крайної потреби: у Станіславови на сто грам і дві каві, у Коломиї до виходку та й у Косові на стопєтьдесєть, шашлик і пиво. Коли`м вже виліз у горб д`хаті, саме чєс було лєгати й припочювати. Прото святковий день, вільний від роботи.
Наступна днина була теплов і сонєчнов, якраз добре зачінати мої улюблені весняні справи. Перше я виніс на ґалєрію флєшю пива Kalusher lager beer з портретом найяснішого Цісаря на етикетці і розиклав брезентовий стілець з Юска. Воно ніби всі розкладні брезентові стільці однакові, але ці юскові найліпші – там у правім підруків`ї є така сітчана ніша, в яку зручно ставити стаканчик чи флєшку, але невелику – читушку.
Зняв я сорочку, щоби обігріти перший раз в цім році свої грішні члени на сонічку, заложив чорні окуляри і сьорбнув пивця. Kalusher lager beer на ґалєрії у Ємах – смак старого Цісарства! [Це не була реклама].
В цей момент сусід Иван якраз вивіз на город першу тачку з гноєм і повітря сповнилося тим ароматом, який москалі називают «запах родіни».
- Володимир, не хочете розимнутиси? – запитав Иван по-своєму грайливо.
- О, йо – відповів я йому не менш кокетливо, - зара, поп`ю пивка, пообідаю, полежу, а видтак буде видно.
- Йо, - приречено підсумував Иван і почав вилами рівномірно розкидати гній по городі.
А мені пивце починало помалу шуміти в голові в міру нагрівання сонцем лисини. Почав формуватися мій улюблений філософсько-сонливий настрій, коли думається найкраще.
- Ну так, - плелися слова в голові як косички меду на свіжій булці, - веснованє, то важлива і потрібна справа. А особливо тут у Карпатах, де все ще натуральне, своє. От зараз Иван позагрібав у Богом дану йому землю, Богом дану йому барабулю; потім удобрив її коров’ячими гімняками, вимішаними з перегнилов соломов – все свіженьке, екологічненьке, ніякої хімії чи ГМО.
Потім ціле літо його жінка Маріка буде сапати барабульку і збирати з неї жуків, стоячи раком гузицев до волоських Розтік. А, шо їй там. Вони і так московського патріархату. Ні сєта не знают, ні неділеньки. Водно у них там роб`єт трактори й пилорами. Не вміют навіть привітатися по-людськи: «Слава Йсу!» - лиш: «Добрий день» та «Допобачення». З тим, шо уни ніби й чємні люде, але йкіс не такі.
Най там. А восени знову вся родина буде вигрібати з Богом їм даної земници нову Богом дану барабульку. Ну, крім тої, ясна справа, шо зжере колорадський жук. А ще фасульку, цибульку, горох і чєснок. Та й вже буде при чім зиму зимувати. І про це власне йдеться.
Ех, люблю я Карпати о цій порі.
Розтоки. Тепло. ВеснОванє….

  • FaceBook коментарі